Авторизація

  •  Моніку Белуччі нагородили орденом Почесного легіону 
  •  Індонезія витратить $40 млрд на порятунок Джакарти від затоплення 
  •  Суд у справі вбивств учасників Майдану перенесено 
  •  Французькі консерватори дебатували про Путіна і Росію 

До якої межі росіяни дозволятимуть Кремлю стискати пружину внутрішніх протиріч

До якої межі росіяни дозволятимуть Кремлю стискати пружину внутрішніх протирічНапередодні новорічних свят Адміністрація Президента РФ зробила все для того, щоб переконати світ, що останні дні 2015 року були для Володимира Путіна надзвичайно продуктивними. Придворні політтехнологи ймовірно мали на меті продемонструвати прагнення Кремля розпочати новий 2016-ий рік «з чистого листа». Якщо вірити її офіційним повідомленням, оновлену редакцію Стратегії національної безпеки РФ (далі - Стратегію) Президент РФ підписав саме 31 грудня. Затвердивши її, Путін приніс мільйонам росіян «дорогий подарунок». У Стратегії вперше з періоду «холодної війни» головними ворогами Російської Федерації названі США, що «протидіють самостійній зовнішній і внутрішній політиці РФ, прагнучи зберегти своє домінування в світі», і НАТО, «розширення якого, наближення до військової інфраструктури, до російських кордонів, створюють загрозу національній безпеці». Це означає, що Російська Федерація, військові витрати якої склали понад 84,5 мільярдів доларів, продовжує дотримуватись курсу на мілітаризацію економіки, прагнучи досягти паритету із США, чий військовий бюджет у 2014 році перевищував 610 мільярдів (Стокгольмський інститут дослідження проблем миру (SIPRI) цифри за 2015 рік ще не оприлюднював). Невже Путіна нічого не навчила історія СРСР, однією з причин краху якого стала поразка у гонці озброєнь?

Остаточно визнавши для себе пріоритет духовного над матеріальним, Президент Путін визначив у Стратегії головне досягнення Російської Федерації останніх років: «Відроджуються традиційні духовно-моральні цінності. У підростаючого покоління формується достойне ставлення до історії Росії. Відбувається консолідація громадянського суспільства навколо загальних цінностей … таких як … повага сімейних і конфесійних традицій, патріотизму … Для протидії загрозам національній безпеці, РФ сконцентрує зусилля на зміцненні внутрішнього єднання російського суспільства …». Після прочитаного складається враження, що проблеми національної єдності, збереження громадського миру і злагоди почали серйозно непокоїти Кремль. Не випадково, виступаючи 25 грудня на урочистому прийомі з нагоди святкування Нового 2016 року, Путін також апелював до історії. Спекулюючи на святих для ветеранів Другої світової війни та їхніх нащадків почуттях, він несподівано заявив, що: «Головною подією 2015 року в Росії стало 70-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні». Провівши паралель із сьогоденням, Президент РФ наголосив на необхідності консолідації суспільства: «Дуже важливо, що російське суспільство у цей непростий період проявляє згуртованість, що ми діємо спільно і готові завжди, при будь-яких випробуваннях відстоювати наші базові цінності, захищати національні інтереси і безпеку країни».

Не втримався Путін і від спокуси задоволення у Стратегії власних українофобських інстинктів. Для приниження значення Революції Гідності та демонстрації зневажливого ставлення до керівництва України він вирішив застосувати дещо призабуту войовничу лексику: «Позиція Заходу, спрямована на протидію інтеграційним процесам і створення осередків напруженості в Євразійському регіоні, здійснює негативний вплив на реалізацію російських національних інтересів. Підтримка США і Європейським Союзом антиконституційного державного перевороту в Україні призвела до глибокого розколу в українському суспільстві та виникнення збройного конфлікту».

Державна Дума РФ вирішила теж не відставати від Президента РФ. Безпосередньо перед Новим роком вона у першому читанні схвалила законопроект, що надає Конституційному суду Росії право визначати доцільність виконання рішень міжнародних судів, зокрема Європейського суду з прав людини. (Детально про ініціативи російських політиків відмінити конституційну норму про пріоритет міжнародного права над національним у матеріалі «Вектор ньюз» від 28 квітня 2015 року «Пустощі блаженного, чи Росія на шляху до міжнародної ізоляції»).

Кремль посварив Росію не тільки із США і країнами НАТО, але й фактично з усіма державами Європи. Зусиллями «інформаційно-пропагандистських військ» противники Путіна автоматично перетворюються на ворогів переважної більшості росіян. Під впливом масової пропаганди вони починають щиро ненавидіти ту країну, яку в Кремлі почергово призначають «фашистською». Між тим, щедро профінансовані владою російські ЗМІ вже давно самі використовують прийоми і методи, описані в інструкціях Й.Геббельса. Серед них - приховане маніпулювання громадською думкою з метою створення у масовій свідомості вигідних владі ілюзій. Відтак стає зрозумілим, чому політичним керівництвом РФ і більшістю російських ЗМІ вперто замовчується інформація про крах розробленого кремлівськими стратегами проекту «Новоросія», спростовується участь російських кадрових військових у бойових діях на Донбасі, проводяться акції впливу з прикриття очевидної причетності російських військових до збиття малазійського «Боїнгу», приховуються тяжкі наслідки економічних санкцій Заходу, викривляються причини падіння курсу національної валюти тощо. Натомість, кремлівська пропаганда робить усе, аби переконати співвітчизників в ефективності діяльності влади з нівелювання в суспільстві антагоністичних протиріч, гармонізації в рамках концепції «Русского мира» інтересів всіх націй, народностей і соціальних груп.
Утім результати неупередженого погляду на процеси, що відбуваються в Росії, навпаки вказують на загострення протиріч в середині російського суспільства.
***

Вважається, що за часів правління тандему Путіна-Медведєва в Росії побудована економічна модель, яка отримала назву державно-монополістичний капіталізм. Для неї характерне поєднання ресурсів капіталістичних монополій з міццю держави. Формально в Росії існують три масштабні сектори економіки – державний, муніципальний і приватний. Однак головну роль відіграють такі державні монополії і олігополії, як «Газпром», «Роснефть», «Сбербанк», «ВТБ», «Ростелеком» та інші. Контроль держави над основними засобами виробництва до певного часу забезпечував стабільність і зростання економічних показників. Хоча навіть у найкращі роки економічного підйому створена економічна система не могла усунути закладені в природу капіталізму протиріччя між суспільним характером виробництва і паразитичним присвоєнням результатів праці мільйонів росіян в інтересах незчисленної армії російського чиновництва та купки монополістів. Яскравий тому приклад – акція «Подаруй дрова», започаткована благодійним фондом Тверської області «Важлива справа». Про неї розповів багатомільйонній аудиторії російських телеглядачів найпотужніший пропагандистський рупор Кремля «Перший канал» восени 2015 року. Росіянам, які звикли до інформації про звитяжні перемоги Путіна у фінансово-економічних, військово-політичних, наукових, культурних, спортивних та інших сферах діяльності, несподівано нагадали, що: «Сотні сільських жителів злидарюють, а мізерної пенсії і грошової допомоги не вистачає навіть на те, щоб опалити взимку будинок: придбання і доставка дров на зиму коштує близько 5000-6000 рублів… Для тих, хто проживає у селі і не має коштів (мінімальна пенсія у Тверській області 2015 року становить 7000 рублів – примітка автора), зима перетворюється на боротьбу за виживання… Ми надіємось, що завдяки нашій акції ці люди зможуть пережити зиму, не боячись замерзнути у власному домі». Підтримавши благодійну акцію, «Перший канал» у своїх подальших сюжетах почав регулярно розповідати про те, як ініціативу тверських волонтерів з придбання і завезення дров одиноким пенсіонерам підхопили у Смоленській області та ще у 10 регіонах РФ. Виходить, що Росія, основним джерелом надприбутків якої є експорт незліченних природних запасів нафти, газу, вугілля, лісу та інших видів палива, без волонтерської підтримки неспроможна забезпечити своїх співгромадян елементарними умовами виживання взимку?

Посилення державного контролю над економікою через укрупнення державних господарчих структур негативно відобразилось на прибутковості російського великого приватного бізнесу, змушеного через це реєструвати свою власність за кордоном. Жорстка реакція Заходу на анексію Криму та військову агресію на Донбасі, а також прийняті услід за цим економічні санкції сприйняті російськими олігархами вкрай хворобливо. Панічні настрої у цьому середовищі засвідчили, що інтереси економічної і фінансової еліти Росії вступили у протиріччя з геополітичними авантюрами Кремля. У травні 2015 року найавторитетніший опонент Путіна, в минулому класичний російський олігарх Михайло Ходорковський в інтерв’ю англомовному виданню «Vice» висловив впевненість, що саме проведена Путіним монополізація ключових галузей економіки, гоніння на приватний бізнес, знищення економічних свобод призвели в Росії до згортання демократії, знищення політичних свобод і війни: «Путін і його оточення за роком рік знищували виборні механізми і дискредитували опозиційні політичні сили, і нарешті, у зв’язку з повним економічним відчаєм, вторглися в Україну. Війна – єдине, що допомагає виправдовувати путінський державний капіталізм, який більше не здатний забезпечувати економічне зростання». А уже в грудні минулого року Ходорковський визнав неминучість революційних перетворень в Росії.
***

Минулої осені член комітету Держдуми РФ з конституційного законодавства і державного будівництва Олексій Діденко (ЛДПР) запропонував внести зміни до Кримінального кодексу РФ і Федерального Закону РФ «Про військовий обов’язок і військову службу». Ними передбачалось введення до російського законодавства нового виховного заходу для осіб, які вчинили ненасильницькі злочини незначної і середньої тяжкості. За такі злочини, вчинені чоловіками віком від 18 до 45 років, пропонувалось замість кримінального покарання ввести обов’язок проходження військової служби у Збройних Силах Росії на термін, тотожний терміну покарання за вчинення злочину. Виходить, що служба в армії з почесного конституційного обов’язку громадянина Росії має шанс перетворитися на одну із форм покарання, а сама армія прирівнюється до тюрми. Чи у міністра оборони РФ Сергія Шойгу просто вже не вистачає особового складу для війни на Донбасі, у Сирії, утримання військових баз у Білорусії, Вірменії, В’єтнамі, Грузії (в Абхазії і Південній Осетії), Казахстані, Киргизії, Молдові (Придністров’ї), Таджикистані, Україні (Крим)?
Побоюючись справедливого гніву співвітчизників за безповоротно втрачених на Донбасі і у Сирії чоловіків, батьків, синів, братів та онуків, Верховний Головнокомандувач Збройними Силами РФ Володимир Путін у травні 2015 року засекретив Указом Президента РФ відомості про загиблих у мирний час російських військовослужбовців. Доступ до такої інформації тепер закритий як для рідних, так і для журналістів, а її розголошення може обернутися звинуваченням у державній зраді. Однак у серпні 2015 року московське видання «Деловая жизнь» в одному із своїх аналітичних матеріалів під назвою «Ріст виплат військовим в 2015 році» випадково оприлюднило кількість загиблих російських військовослужбовців у бойових діях на території України. Поки цензори видаляли цифри, їх встигли опублікувати журналісти низки закордонних видань, зокрема Пол Родерік Грегорі з американського фінансово-економічного журналу «Forbes». У розділі «Компенсація військовому персоналу за участь у бойових діях в Україні у 2014-2015 роках» вказувалось, що станом на 1 лютого 2015 (!!!) компенсація сім’ям понад 2000 загиблих російських військових склала 3 мільйони рублів, а 3200 військовослужбовцям Збройних Сил РФ, які отримали тяжкі поранення і інвалідність, держава виплатила півтора мільйони.

Характерно, що останніми роками російський кінематограф активно тиражував стандартні за сюжетом та сумнівні за якістю фільми і телесеріали про подвиги Червоної армії, НКВС, «СМЕРШ» на фронтах Другої світової війни. Очевидно в Кремлі вже давно вирішили, що зомбувати потенційних захисників «Русского мира» на знеособлених подвигах екранного воїна легше і безпечніше, ніж увічнювати пам’ять про реально загиблих у мирний час солдат і офіцерів, відкупившись компенсацією їхнім рідним за втраченого годувальника.
Гучні відставки і ротації генералітету Збройних Сил, ФСБ, МВС РФ та інших силових структур стали перманентними. Офіційна інформація про нібито природну кончину двох високопоставлених російських генералів, які забруднили свою честь і мундири виконанням злочинного наказу Путіна щодо анексії Криму і розпалювання війни на Донбасі, сприйнята в російському суспільстві й за кордоном з явною підозрою. Володимир Путін протягом 2013-2015 років двічі змінював керівника Служби безпеки Президента РФ. Спочатку він віддалив від себе багаторічного особистого охоронця Золотова, призначивши на цю посаду Кліментьєва, якого у грудні 2015 року замінив Кочнев. Так зазвичай, побоюючись «двірцевого перевороту», поступають диктатори. Історичні паралелі з генералом Власиком, який протягом десятиліть самовіддано охороняв Сталіна, однак був заарештований за вказівкою тяжко хворого, а відтак маніакально підозрілого «вождя народів», напрошуються самі по собі.

Апофеозом недовіри і страху перед власним народом стало передноворічне рішення Путіна дозволити співробітникам ФСБ РФ застосовувати зброю проти «значного скуплення людей» з метою попередження теракту, визволення заручників і відбиття збройного нападу, а також стріляти «на враження» по вагітних жінках, дітях та інвалідах у разі збройного опору чи збройного нападу з їх боку. Це означає, що відтепер організатори і учасники будь-яких акцій громадської непокори на цілком законних підставах перебуватимуть під прицілом снайперів ФСБ, наділених правом приймати рішення відкривати вогонь по своїх співвітчизниках лише за підозрою у тероризмі. Відкритим залишається лише питання про причини поспішності, проявленої при прийнятті такого важливого рішення: 22 грудня 2015 року закон прийняла Державна Дума, 25 грудня його схвалила Рада Федерацій, а майже у передноворічну ніч його підписав Президент РФ Володимир Путін. Невже в Кремлі вже стали боятися традиційних новорічних гулянь? Якщо так, то перед Масляницею чи Паскою в Росії слід очікувати прийняття нових диктаторських законів.
Виходить, що одностайна підтримка Федеральними Зборами РФ зовнішньополітичних ініціатив Президента РФ Володимира Путіна, особистий рейтинг якого роздутий до захмарних висот, свідчать скоріше про слабкість політичної системи Росії, тваринний страх російських парламентарів перед Адміністрацією Президента РФ, їхню корумпованість та ефективну діяльність російської пропаганди.
***

Кожен учень старших класів радянської середньої школи, не кажучи вже про випускників юридичного факультету Ленінградського державного університету, який свого часу закінчував Володимир Путін, повинен був знати, що таке діалектика і орієнтуватись у її основних законах. Оскільки закони діалектики носять об’єктивний характер, їх неможливо ігнорувати, а тим паче відмінити нормативно-правовими актами земних правителів. Цілком закономірно на зміну авторитарному режиму в Росії прийдуть інші політики, яким випаде доля розгрібати «авгієві стайні» після управління державою Путіним разом зі своїми вірними поплічниками по створеному ще у Санкт-Петербурзі дачному кооперативу «Озеро». Однак коли і як це станеться спрогнозувати складно. Видається малоймовірним, що зміна влади і коригування політичного курсу Росії відбудеться мирним парламентським шляхом. Реальнішим виглядає сценарій заколоту наближених до Кремля прагматиків-олігархів, переконаних в історичній безперспективності побудови в Росії суспільства на основі видуманої Путіним фантомної ідеї «Русского мира». Їхніми союзниками можуть стати російські генерали і старші офіцери спецслужб, яких зовсім не приваблює перспектива Гаазького трибуналу за співучасть у злочинах путінського режиму. Офіцерському корпусу набридло безславно гинути на Донбасі і у Сирії, виконуючи роль «Невідомого солдата», слухати відверту брехню свого Верховного Головнокомандувача і бути мовчазними свідками сцен його «братання» з володарем Чечні Рамзаном Кадировим. Дивлячись на те, як у Кремлі судорожно готуються до розстрілу «російського Майдану», стає зрозумілим, що перспектива «безглуздого і нещадного російського бунту» доведених до відчаю росіян там також розглядається цілком реальною.

Головне, щоб внаслідок кадрових змін у Кремлі Росія знайшла сили повернутися на європейський цивілізаційний шлях розвитку, а не допустити на владний олімп ще більш небезпечний для України і Європи союз православних націоналістів-чорносотенців з непорушним вже кілька десятиліть блоком ЛДПР-КПРФ.

Борис Дніпров, аналітик
Залишити коментар
Відео дня
Новини
Календар публікацій
«    Грудень 2016    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031