Авторизація

  •  Моніку Белуччі нагородили орденом Почесного легіону 
  •  Індонезія витратить $40 млрд на порятунок Джакарти від затоплення 
  •  Суд у справі вбивств учасників Майдану перенесено 
  •  Французькі консерватори дебатували про Путіна і Росію 

За що вони вмирали на Майдані? Щоб ви селфі там робили?..

За що вони вмирали на Майдані? Щоб ви селфі там робили?..У пеклі революційних протистоянь не було місця слабким. 26-річна медсестра Анна Мікулович витягала з-під куль поранених на Інститутській. Майдан став її точкою неповернення у колишнє життя.

– Аню, що змусило тебе їхати на Майдан, а не продовжувати спостерігати за тим, що відбувалося, по телевізору?


– Події 18 лютого стали для мене останньою краплею. Тоді я прийшла з нічної зміни і лягла спати, тож про події, що відбувалися на Майдані, дізналася вже пізно ввечері. Цілу ніч дивилася онлайн-трансляцію, а зранку вже була у медпункті біля Михайлівського собору, де взялася сортувати ліки, які приносили кияни.


Ввечері ми пішли чергувати на Майдан. Ніч минула спокійно, а вранці почався штурм.

За що вони вмирали на Майдані? Щоб ви селфі там робили?..


Я побігла до Жовтневого: шум, постріли… Пам’ятаю, в якийсь момент мене хтось повалив на землю, прикрив щитом, і ми поповзли далі.

За що вони вмирали на Майдані? Щоб ви селфі там робили?..



Коли біля Жовтневого почали стріляти частіше – ховалися за стовпи. А тоді хтось із чоловіків сказав: «Побігли на Інститутську!»

Страшно було, а що зробиш? Побігли. Потягнули першого пораненого з Інститутської. Коли його принесли, залишились з ним у Жовтневому. Потім хлопці принесли його до хірургії, влаштованої в одному з кафетеріїв...

– Вогнепальні поранення – нетипові для твоєї повсякденної роботи. Як справлялася?


– Що таке вогнепальне поранення? На думку спадає маленька дірочка від кулі. В одного чоловіка була поранена нога. Ми розрізали штани, а там… під тканиною… від коліна і до берця кістки не було – саме м'ясо. Кулі були, як для слонів – ось такі діри лишалися в стіні (показує отвори діаметром зі сливу)…

Сказали, що медик потрібен на Грушевського – роздавати валер’янку. Я заново зібрала свій рюкзак з медикаментами… І коли почалися масові розстріли і я побачила це на власні очі, в мене був шок. Я бачила мертвих на асфальті, але не усвідомлювала, що вони мертві. Я не розуміла, про що говорять хлопці, чому всі такі похмурі… Все було в крові, в мене трусилися руки…На той час ми вже два дні не спали, не їли, але були повні енергії (через адреналін, певно)...

…Тоді на сходах за стадіоном, «Беркут» почав відступати. Врешті-решт їх лишилося чоловік 15. По другий бік – натовп із 3 тисяч людей, а по цю – їх п’ятнадцятеро. Коли з натовпу виривалися відчайдушні і кидалися до «Беркуту», кричали «Мочи козлов!», ми намагалися замішати їх назад у натовп. Я пояснювала їм, що це провокація, аби показати, які ми звірі, адже цих 15 залишили як м'ясо...

– Як вважаєш, «беркутівці» – це гвинтики системи чи безжальні звірі?


– У мене залишилося двояке враження: як серед нас не всі були героями, так і серед них не всі були гімном, вибачте. Коли лишили тих 15 хлопців, я побачила, що в них є щось людське. Тим більше, я – медик і неважливо, хто переді мною. Я давала клятву і маю її виконувати – хочу чи ні.

Страшно мені стало, коли я схилилася над одним хлопцем: «Будеш заспокійливе?». Нагнулася до рюкзака, а він так дивиться на мене – наче благає: «Не говори до мене, відійди». Біля нього стояв кремезний чоловік, він штурхнув хлопця під бік, а на мене дивився так, наче проломив би мені голову... І ось переді мною пацан, який хоче додому до мами, а поряд – дядько, який хоче мене вбити. Вже там, на моїх очах, розділилося чорне і біле…

– Що зараз відчуваєш, коли повертаєшся на Майдан?


– Я тут лише вдруге після тих подій. Та й сьогодні лише тому, що попросила близька людина. Просто щоразу – дуже важко. Гнітить ця обстановка, гнітить, що на Майдані, де розстрілювали людей, розташовані розважальні заклади!

За що вони вмирали на Майдані? Щоб ви селфі там робили?..

Я розумію, що центр міста. Але тут сина чийогось убили, де ти селфі робиш й усміхаєшся!.. Мати сюди приходить і кладе квіти, бо тут її дитина останній подих свій зробила… А зараз на тому самому місці, де клали наших хлопців, тепер стоїть дерево з бурульками, біля якого перехожі фотографуються!

…Якщо держава хоче змін, то потрібно їх починати із цього. Це ж пам'ятне місце! Ну то й що, що там гроші крутяться. Тут люди вмирали! За що вони вмирали?! За те, щоб ви селфі зробили на місці, де когось убили?..

Бесіду вели Ольга ЧЕРЕНКОВА, Марія ШОСТАК
.
Залишити коментар
Відео дня
Новини
Календар публікацій
«    Грудень 2016    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031