Авторизація

  •  Моніку Белуччі нагородили орденом Почесного легіону 
  •  Індонезія витратить $40 млрд на порятунок Джакарти від затоплення 
  •  Суд у справі вбивств учасників Майдану перенесено 
  •  Французькі консерватори дебатували про Путіна і Росію 

«Спалах українськості» в серці Росії, або Навіщо політикам учити історію (ВІДЕО, ФОТО)

«Спалах українськості» в серці Росії, або Навіщо політикам учити історію (ВІДЕО, ФОТО)Навіщо країні, що мусить вести війну, вивчати Грушевського? Навіщо пропагувати українську культуру в Москві? Чого нас досі не навчила історія? Про це – у розмові з істориком, письменником, громадським діячем Володимиром Мельниченком

Приводом для зустрічі з Володимиром Мельниченком – істориком, публіцистом, доктором історичних наук, заслуженим діячем науки і техніки України, членом-кореспондентом Академії педагогічних наук України, лауреатом Національної премії України ім. Тараса Шевченка – став вихід у видавництві «Либідь» його історичної монографії «Грушевський в Москві».
«Спалах українськості» в серці Росії, або Навіщо політикам учити історію (ВІДЕО, ФОТО)

Це завершення авторського історичного триптиху, що висвітлює періоди перебування Тараса Шевченка, Миколи Гоголя та, нарешті, Михайла Грушевського у серці Росії. Звісно, виникає чимало запитань, і найперше – чому саме ці три постаті? І чому саме Москва?

Тема виникла несподівано


А почалося все у 2001 році. Історик Володимир Мельниченко очолив культурний центр України у Москві, який пропагує у російській столиці українську мову, духовність, ментальність, культуру. Як розповідає він сам, тема найпершої його книги, присвяченої українському культурному діячеві, виникла несподівано.

Я читав [в московському архіві] листи Грушевського. У листі до Єфремова у вересні 1916 р. було: «Я оснувався у Москві, Арбат, 55». А наш центр розташований за адресою Арбат, 9. Я відклав книги, вийшов на вулицю і пішов на Арбат, 55. Як виявилося, це будинок, в якому народився Андрєй Бєлий. Про те, що там свого часу жив Грушевський, практично нікому не було відомо.

Так народилася книжка «Я оснувався в Москві, Арбат, 55», передмову до якої написав академік Микола Жулинський. Коли книжка вийшла, він приїхав до мене [в Москву], і я показував місця, де мешкали чи бували великі українці… Я цікавився цим усім як історик… І він порадив написати про перебування Шевченка в Москві. Там відбулося його знайомство з Щепкіним, Бодянським… І я взявся за цю працю.

У 2007 році вийшла книга «Шевченко: Моє перебування в Москві», потім – «На славу нашої преславної України (Тарас Шевченко і Осип Бодянський)». 2009 року за ці книги я отримав Національну премію України імені Тараса Шевченка.


Третя праця про поета – «Тарас Шевченко в Москві» вийшла до його ювілею. Наступним, цілком логічним кроком стала монографія про перебування в Москві Гоголя. Книжка «Грушевський у Москві» завершує історичний триптих.



Два обличчя Москви


Москва, принаймні прогресивна, до героїв «триптиха» поставилася по-доброму. А офіційна Москва Шевченка і Грушевського переслідувала. Грушевський був політичним засланцем у Москві. Так само й Тарас Шевченко. Найдовше він був у Москві, коли повертався із заслання, – жив більше двох тижнів у Щепкіна. На обох була заведена поліцейська справа…



Чого нас досі не навчила історія?


Нині будь-яка розмова, в якій згадується Росія, обов’язково торкається нинішнього україно-російського конфлікту. Не оминули цю тему й ми, адже Грушевський очолював Центральну Раду юної держави Україна, знищеної російськими ж більшовиками.

Ми не знали, коли починали цю серію, що обстановка так загостриться. Трошки інший посил був, але зараз видно, наскільки передбачливо, пророче звучать герої цих книг… Ті півроку, які Грушевський прожив у Москві із вересня 1916 по березень 1917 року – епохальний час! Він зустрів там Лютневу революцію – те, що він назвав «Впало ярмо московське». Але справа не в тому – він психологічно, концептуально все це в Москві переплавив у свідомості. Він приїхав у Київ готовим головою Центральної Ради – уже обраним!.. Дуже важливо, між іншим, що Грушевський перебував у Москві в іпостасі політичного засланця. На нього була заведена справа «О руководителе мазепинского движения». Я її знайшов в архіві, цитую і кажу: хай читач робить висновки. Читач у нас розумний.

Дослідник ретельно зафіксував не лише те, що ці люди спостерігали, а й те, що їм довелося переосмислити, до яких вони висновків дійшли. Виявляється, той самий Грушевський передбачав чимало проблем, пов’язаних із становленням України як держави…

Є така точка зору, що історія вчить тільки тому, що вона нічому не вчить. Із цим не слід погоджуватись! Треба знайомитися з історією і обов’язково робити висновки. Тому що Грушевський рівно сто років тому дійшов висновку, що Україна – це країна західної культури, західної орієнтації, що ми нарешті після війни з більшовиками розірвали з Росією зв’язки, тому що ми – різні світи… А нам знадобилося ще 100 років і, вибачте, нова війна – і зараз читаємо Грушевського так, ніби він це написав учора. Значить, не навчили нас. І ми, перебуваючи на державних посадах, займаємося тим, як зробити кращим своє життя, а потім – України. У Шевченка – Україна понад усе. У Грушевського – так само. Саме так має бути!

Грушевський вірив, що ідеї, закладені в його «Історії України-Руси», швидко дійдуть до свідомості українців. Так не вийшло. Він тут помилився. Ці сто років показали, що його книга має видатне значення в політичному й суспільному житті України, але це не те, про що мріяв Грушевський. Він вірив у те, що цей шлях можна пройти швидше. І його можна було б пройти швидше, якби ми щиро звертали увагу [на уроки історії], вивчали, вірили, знали. На жаль, досі цього немає.


Політикам, говорить Володимир Мельниченко, не завадило б вивчати історію. Можливо, уникли б багатьох помилок. Але історична наука нині «не на часі» – як і національна культура загалом. Узяти Національний культурний центр України в Москві, очолюваний Володимиром Юхимовичем з дня заснування. Створений державою, він ніколи нею не фінансувався, розповідає очільник закладу. Працюють на госпрозрахунку. При центрі – бібліотека та книжкова крамниця, недільна школа, курси української мови, проводяться концерти, виставки, творі вечори і презентації, демонструється кіно… Видано (у Росії!) 20 книжок українською мовою. Усе – силами колективу ентузіастів (московських українців), яким щодня складніше.

Я не сказав би, що увага до культурного центру з боку очільників українських була високою. І, на жаль, чим далі, тим гірше… Здавалось би, що зараз – в умовах війни між Росією і Україною – ми мали б на державному рівні до цих людей [колективу центру] ставитися з величезною повагою, тому що вони, знаходячись в такій нездоровій атмосфері, не бояться працювати в ім’я України.

На жаль, влада опирається на галасливих брехунів, які «працюють українцями», як колись Паніковський «працював сліпим» на Прорізній. Люди творчі, які просто працюють, залишаються поза увагою. Це серйозна біда нашої духовної присутності в Росії. Якщо втратимо культурний центр України в Москві, то вже ніколи ми не матимемо його в самому серці Росії на Арбаті. Цього робити не можна, ні в якому разі…

…Не вистачає державної мудрості і політичної волі. Не вистачає мудрості зрозуміти, що це дуже важливо, коли у Москві українською мовою видаються проукраїнські книги. Адже ми зараз там програємо. Ми не надаємо уваги культурному центру, не надаємо уваги тому, що видаємо ці книги, а люди ж до нас ідуть… Люди ж ідуть! Ті, які доброзичливо ставляться до України. Не можна думати, що всі там – наші вороги, розумієте? Ми працюємо з цими людьми. Що треба – звернути на це увагу, допомогти, або хоча б не заважати працювати. На жаль, так не виходить…

До розмови долучається Олена Бойко, директор видавництва «Либідь», яке видало історичний «триптих» Володимира Мельниченка:
«Спалах українськості» в серці Росії, або Навіщо політикам учити історію (ВІДЕО, ФОТО)
Україна свою історію як таку, в повному, незаангажованому викладі, до цього часу не має. Вийшли окремі видання з історії України… але в цілому такої праці, як у Ореста Субтельного (український переклад якої з’явився, до речі, саме в нашому видавництві), на превеликий жаль, до цього часу не з’явилось… Тому погляди на видатні постаті в історії України різняться залежно від того, якими матеріалами користуються ті чи інші описувачі цих постатей…

До мало вивчених постатей я би віднесла і першого президента України. Є різні думки щодо того, чи був Грушевський президентом. Так це чи не так? Звідки довідатися учневі, студенту, пересічному громадянинові? Кілька років тому було прийнято прекрасне рішення на рівні держави видати повне зібрання творів Грушевського. Та, мушу вам сказати, до завершення повного видання ще дуже-дуже далеко. Інститут історії АНУ готує, львівське видавництво «Світ» видає, та на сьогодні вони ще й до половини, мабуть, не добралися…

Завдяки праці Володимира Юхимовича, каже Олена Олександрівна, заповнено деякі прогалини з біографії видатного українця. Аби якнайповніше висвітлити перебування Грушевського в серці Росії, вчений обрав для своєї книги форму енциклопедії-хроноскопа.
«Спалах українськості» в серці Росії, або Навіщо політикам учити історію (ВІДЕО, ФОТО)
«Спалах українськості» в серці Росії, або Навіщо політикам учити історію (ВІДЕО, ФОТО)

Хроноскоп – прилад для вимірювання надзвичайно малих проміжків часу. Мельниченко пов’язав розрізнені епізоди перебування Грушевського в Москві в послідовну низку подій, зафіксував переживання, моменти виникнення тих чи тих думок та ідей, виявляючи їх внутрішню логіку, складаючи з них цілісну картину. При цьому історик прагнув, аби книга вийшла не лише корисна залюбленим в історію читачам, а й цікавою для широкого загалу. У праці створено панораму пам’ятних місць і адрес у Москві, пов’язаних з Грушевським, а якнайкраще уявити вулиці Москви початку ХХ століття читачу допомагають численні ілюстрації. Узявши цю книгу, ви можете спокійно мандрувати по Москві і знайдете буквально всі згадані в ній адреси, стверджує автор.



Дарина Плотнікова,

«Вектор ньюз»
Залишити коментар
Відео дня
Новини
  • Останні
  • За переглядами
  • За коментарями
Календар публікацій
«    Грудень 2016    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031